В одній подорожі до Кенії є шанси поринути з головою в дике життя савани без шкоди для життя власного, а також: дізнатися, що таке...

Курортний бік і зуби Кенії

В одній подорожі до Кенії є шанси поринути з головою в дике життя савани без шкоди для життя власного, а також: дізнатися, що таке справжній океанський курорт в Африці.

Елегантний «Аеробус» компанії КLМ плавно пересувався за маршрутом Амстердам — Найробі. Поступово з-під крила літака зникла зелена Європа, за нею — бірюзові води Середземномор’я. Африка зустріла пласкою сіро-жовтою рівниною. Жоден штрих дороги не псував її незайманих пісків. Далі пустеля здійнялася барханами, а згодом почалися справжні гори, але такі ж безживні, як і піски Сахари. Десь над Чадом мені обіцяли показати величезний кратер, проте настав вечір і обіцяне диво відклалося на інший раз.

Життя в літаку, на диво, теж заслуговувало на увагу. Люб’язно наданий журналістам клас «Есоnomy Соmfort» цілком себе виправдав. По-перше, складалося враження камерності: невеличка зона з мінімумом сусідів була відокремлена від решти салону. По-друге, простору ногам було відчутно більше — «зайві» 10 сантиметрів для 8-годинного перельоту зовсім не зайві. По-третє, милі стюардеси весь час підносили то обід, то полудник, то вечерю, а в проміжках — чай, каву, вино та міцніші напої. Я не прихильник вегетаріанства, але сусідка замовила собі пісне меню, ще бронюючи квиток. А ось я під час он-лайн-реєстрації «забив» місце біля ілюмінатора. Встиг роздвитися ландшафти внизу, досхочу посмакувати, оцінити два фільми з нової бортової колекції ще й подивитися сон…

Колеса літака так м’яко торкнулися посадкової смуги, що я благополучно проспав момент приземлення. Замовлений напередодні міні-бас фірми «Африканський квест» підвіз нас до готелю «Кіііта Сатр». Дужий чорношкірий охоронець відчинив перед нами чавунні ворота. І так само щільно закрив їх за нами: господарі готелю дбали про спокій постояльців.

Ранок наступного дня зустрів мене прозорим серпанком і легкою прохолодою. Що не дивно, адже центральна частина Кенії знаходиться на висоті 2000 метрів над рівнем моря. Уночі — +18, вдень — +26.
Мене цікавив національний парк «Амбоселі», що за 250 кілометрів од Найробі. Він відомий тим, що розташований біля підніжжя головної гори Африки — Кіліманджаро. Заснований у далекому 1948 році, парк досі лишається найвідвідуванішим у Кенії. Попри невелику територію (329 кв. км), він винятково мальовничий, а до того ж славиться величезним, за сучасними мірками, стадом слонів — 700 голів. Коливання їхніх туш нагадує океан і справляє враження навіть на досвідчених мандрівників. Крім того, у парку розташоване мальовниче озеро Амбоселі з численною популяцією рожевих фламінго.

Мені змальовували цей парк як дуже посушливе місце з гарними пейзажами. Особливо рекомендували звернути увагу на місцеві акації. Однак ті поради виявилися ні до чого. Не встиг закінчитись обід, як почалася злива. Мене вона не дуже налякала, я спокійно встановив триногу з широкоформатною камерою для зйомки пейзажів. Здавалося, крізь легку завісу дощу Кіліманджаро виглядатиме досить романтично. Проте дощ за лічені секунди перетворився на суцільні потоки води, що ринули з неба. Кіліманджаро зникла, симпатичний туман між деревами прибило до землі й уся картина вмить стала тьмяною та нецікавою. Кілька європейців, сидячи в ресторані під навісом, по-філософському споглядали цей усесвітній потоп. Дощ послабшав лише до вечора, але мені вдалося вибратися на сафарі й зробити кілька приємних кадрів із жирафами.

Наступного дня була запланована поїздка в «Масаї-Мара». Цей заповідник на південному заході Кенії разом із національним парком «Серенгеті», що в сусідній Танзанії, становить єдину охоронну територію. Свою назву він отримав від народності масаї та річки Маару. Заповідна савана розкинулася на значній висоті над рівнем моря, тож європейцям тут цілком комфортно. Температура вдень рідко підіймається вище +26, а вночі опускається нижче +18.

Від Найробі до «Масаї-Мара» дістатися можна тільки машиною. При цьому варто пам’ятати, що рух у країні лівобічний. Невелику по суті відстань 260 кілометрів нереально здолати менше ніж за п’ять годин. По-перше, на всіх зустрінутих мною автомобілях були наклейки із зазначенням обмеження швидкості до 60-80 кілометрів за годину. По-друге, дороги в сільській місцевості перевантажені не тільки застарілим повільним транспортом, а й отарами та чередами. Гурти тварин неквапливо перетікають з одного узбіччя на інш

Источник

Brian Aaron Editor in chief

Шеф-редактор, член Международной ассоциации журналистов, пишущих о туризме FIJIT